Проблеми теорії держави і права є предметом наукового дослідження з часу заснування Сектора держави та права АН УРСР, основним завданням якого було визначено всебічний розвиток радянської правової науки в УРСР і теоретичне узагальнення діяльності державних органів республіки.

Організаційна історія Відділу веде свій відлік з 1961 р., коли у складі зазначеного Сектора на громадських засадах почали організовуватися науково-галузеві групи, в т.ч. і група теорії і історії держави та права. Проте вже відповідно до постанови Президії НАН УРСР від 30 грудня 1965 р. у складі Сектора було утворено чотири науково-дослідні відділи, зокрема відділ теоретичних і конституційних проблем Радянської держави (завідувач Б.М. Бабій).

З утворенням на базі відповідного Сектора у 1969 р. Інституту держави і права Академії наук УРСР почав діяти Відділ теорії та історії держави і права, на який було покладено здійснення наукових досліджень з таких основних напрямів: вивчення ленінської теоретичної спадщини в питаннях держави і права; дослідження основних закономірностей політичної організації радянського суспільства в умовах будівництва комунізму; розробка проблем зміцнення радянської держави і всебічного розвитку соціалістичної демократії; вивчення історичного досвіду державно-правового будівництва УРСР. Ця назва залишилася і після проведених у 1977 р. структурних та кадрових змін - відділ теорії та історії держави і права (завідувач Б.М. Бабій).

У 1983 р. відділ теорії та історії держави і права було реорганізовано і на його базі утворено два відділи: теорії держави і права та історії держави і права.

Протягом перших п'ятнадцяти років діяльності Інституту його науковцями було підготовлено десятки монографічних праць в галузі теорії держави і права, серед яких слід зазначити: «Переконання і примус в радянському праві» (1970) та «Соціалістичне право і суспільна свідомість» (1979) М.І. Козюбри; «Конституція СРСР: зміцнення правової основи державного і суспільного життя» за редакцією Б.М. Бабія (1983); «Органи прокуратури у механізмі Радянської держави» Г.О. Мурашина (1972), «Політична організація розвинутого соціалістичного суспільства» за редакцією А.П. Таранова (1976); «Правове виховання і соціальна активність населення» за редакцією Б.М. Бабія (1979); «Удосконалення радянського законодавства на основі Конституції СРСР» за редакцією Б.М. Бабія (1982).

У листопаді 1984 р. у відділі теорії держави і права було утворено сектор проблем контрпропагандистської роботи в галузі держави і права, який очолював В.К. Забігайло. Згодом цей сектор став називатися сектором теорії права і порівняльного правознавства, з 1990 р. його очолив В.В. Оксамитний.

Наприкінці 80-х років ХХ. з метою перебудови наукової діяльності Інституту на основі переосмислення ідеологічних стереотипів і догм у галузі держави і права, що дісталися у спадок від часів командно-адміністративної системи, по-новому були сформульовані пріоритетні напрями наукових досліджень Інституту. Серед них: розвиток політичної системи радянського суспільства, актуальні проблеми державно-правової науки, сучасні тенденції розвитку державно-правової системи капіталістичних країн, історія і тенденції буржуазного капіталізму. Під ці нові напрями була реформована і структура Інституту, зокрема сформовано Відділ проблем організації громадського суспільства, держави і теорії права (з сектором теорії права і порівняльного правознавства).

На початку 90-х проблематика теорії держави і права знову серед пріоритетних напрямів наукових досліджень Інституту, які  в середині 90-х років були зведені до наступних: проблеми державотворення в Україні: теорія, історія, практика; теоретичні і прикладні проблеми розвитку правової системи України; Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика.
На даний час науково-дослідна діяльність відділу теорії держави і права Інституту здійснюється з метою аналізу проблем сутності і призначення держави і права у динаміці, сучасного праворозуміння, громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, правової системи України, розвитку та реалізації закріпленого в Конституції України принципу «верховенства права», співвідношення права і закону, ефективності дії права, законності і правопорядку, правової культури тощо. Значна увага приділяється також методології правознавчих досліджень, зокрема, методам історичного, соціологічного і порівняльного аналізу.

Динамізм суспільного розвитку, розбудова правової держави в Україні зумовлюють необхідність переосмислення та переоцінки традиційних цінностей в юридичній науці та формування основних напрямів у дослідженні державно-правових явищ, які стали результатом творчого доробку фахівців у галузі теорії держави і права.